|
Коротка історична довідка: Іллінці – адміністративний центр району, якому з 1986 року присвоєно статус міста. Воно розташоване в низинній місцевості при злитті струмків В’язовиця і Собок, що впадають тут у річку Соб – найбільшу притоку Південного Бугу. Станом на 01.01.2009 в місті проживає 11190 чоловік. Територія нинішніх Іллінців була заселена осілим населенням близько двох тисяч років тому. В окраїнах міста збереглися добре помітні залишки скіфських курганів ( ІV-ІІІ ст. до н.е.), досліджено залишки слов’янського селища – одну з найбільш древніх археологічних пам’яток V століття н.е., де знайдено рештки залізоплавильних печей, житла з кам’яними печами. У період ХІV-ХV ст. місто згадується уже як досить великий, незалежно збудований населений пункт, який король польський Казимир у 1448 році дарує місто своєму вельможі Менку за ратні подвиги. У цей час місто називали Линці. Про Іллінці не раз знаходимо згадки в історичних документах пізнішого періоду, особливо часів визвольної війни українського народу проти іноземних поневолювачів. Багато видатних діячів визвольного руху українського народу проти турецько-татарських та польсько-шляхетських поневолювачів побували в Іллінцях. Так, у 1650-1651 роках Іллінецького сотника Івана Туровця неодноразово відвідував тогочасний кальницький полковник Іван Богун – талановитий полководець, соратник Богдана Хмельницького. А 18 вересня 1655 року та 17 травня 1656 року в місті зупинявся сам гетьман України. Частим гостем Іллінецької сотні (1659, 1661, 1671 роки) був Іван Сірко, який згодом став знаменитим кошовим отаманом Запорізької Січі. Із середини ХІХ ст. населення Іллінців стало швидко зростати, і в 60-х роках тут налічувалось майже сім тисяч чоловік. В Іллінцях у 1801 році народилися і провели дитинство відомі поети, представники так званої української школи в Польській літературі Тимко Падура і Северин Гощинський. З 1818 року в Іллінцях знаходився штаб В’ятського полку російських військ, яким з 1821 по 1825 рік командував П.І.Пестель – керівник Південного товариства декабристів. Після скасування кріпосного права в місті почали діяти церковно-приходські школи. У 1881 році тут засновано сільське двокласне училище, його першою попечителькою була власниця Іллінецького маєтку княгиня О.П.Демидова-Сан Донато. Із 1882 року в Іллінцях працює лікарня. Починаючи з 1866 року, коли Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії, місто почало активно розширюватись. Так, у 1900 році нараховувалось 1185 дворів і 9400 жителів. У 1875 році власниця маєтку Демидова-Сан Донато збудувала цукровий завод. У грудні 1917 року в місті була встановлена радянська влада, в березні 1918 місто окупували війська кайзерівської Німеччини, в травні 1919 року війська генерала Денікіна, а у 1920 році відновлено радянську владу в місті. Відповідно до нового адміністративного поділу у 1923 році Іллінці стають райцентром Бердичівського округу, з 1925 – райцентром Вінницького округу, з 1932 – райцентром Вінницької області. 23 липня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, майже 3 роки продовжувалась окупація. За цей час фашисти розстріляли 2489 іллінчан. Визволено місто в березні 1944 року. У його звільненні брали участь партизани 2-ї партизанської бригади, яка базувалась у Шабелянському лісі. У нинішній час місто має розвинену соціальну сферу; працює лікарня, Будинок культури, три школи, п’ять дитячих садків, школа естетичного виховання, дитячо-юнацька спортивна школа, бібліотеки, державний аграрний коледж. З промислових підприємств на території міста функціонують ТОВ “Люстдорф”, яке займається переробкою молока, цукровий завод, державне підприємство «Іллінецьке лісове господарство», підприємство по виготовленню меблів, будівельні організації та транспортні підприємства. Природні ресурси. Район розташований на Волинсько-Подільському кристалічному масиві і частині древнього Сарматського моря. Тому у великій кількості зустрічаються кристалічні породи: граніт, гнейс, пісковик; з осадових порід – різноманітні глини. Особливо цінними є каолінові глини – будівельні, вогнетривкі, керамічні. Зустрічаються вапнякові породи, кварцові утворення. Є торф, мінеральні води. З діючої свердловини глибиною 104 метри видобувається питна вода “Йодіс Арктика”, збагачена іонами йоду. Крім того, випускається 15 видів вод. Основні типи грунтів: чорноземи, опідзолені і типові ( 59,0% площі), сірі та ясно-сірі лісові, темно-сірі опідзолені грунти. Площа лісів 14.3 тис.га (основні, лісоутворюючі породи – дуб, ясен, граб, ялина, береза, сосна). У районі - ботанічні Дашівський заказник та Іллінецький заказник державного значення, три пам’ятки природи місцевого значення. Найбільша річка – Соб. Створено близько 130 ставків (загальною площею 1243.7 га). Належить до недостатньо вологої, теплої кліматичної зони. |
16 січня 2010
|
| Закрити |
